Національно-визвольна війна

Національно-визвольна війна

Визвольну боротьбу українців скеровували різні політичні сили. Соборницькі ідеї незалежницького напряму відстоювали Українська військова організація (УВО) і Органцізація українських націоналістів(ОУН), політичними керівника-ми і військовими функціонерами яких були відомі стрілецькі командири.

Взимку 1929 року УВО влилася в ОУН на віденському зборі. До її керівництва увійшли: Євген Коновалець, Роман Сушко, Володимир Мартинець, Юліан Головінський, Віктор Курманович – колишні старшини УСС, УГА. На початку 1930 р. було створено Крайову Екзекутиву ОУН на західноукраїнських землях (КЕ ОУН) на чолі з Богданом Кравцівим. До її складу як бойовий Референт увійшов Зенон Коссак. Водночас він став провідником Повітової Екзекутиви ОУН Дрогобиччини, а її організаційним референтом – поет Михайло Національно-визвольна війна Смола. Було визначено територіальну структуру ОУН. Західну Україну поділили на округи, повіти, райони, надрайони, станиці. Дрогобицький повіт увійшов до Стрийського округу.

ОУН підпорядковувало свою діяльність антипольській боротьбі, духовному відродженню нації та її історичних традицій, виступала за трудову приватну власність, підприємництво у промисловості й торгівлі, розбудову кооперації. Вона покладалась на революційний шлях здобуття Української соборної самостійної держави.

На програму і політику ОУН великий вплив мало переконання, що за невдачі у визвольних змаганнях відповідають українські соціалістичні партії, що демократія не виправдала себе в умовах боротьби народу за незалежність. Таке переконання посилювала пристрасна і переконлива публіцистика Д.Донцова зокрема його праця Національно-визвольна війна «Націоналізм».

В основу концепції боротьби за соборну незалежну Українську державу оунівці поклали програму «перманентної революції». Передбачалось, що безперервна черга саботажницьких і терористичних актів зіллється в один могутній вибух національної революції котра завершиться відродженням соборної незалежної Української держави.

Тому однією з найпоширеніших форм боротьбі ОУН стали експропріаційні акти – «екси». Для цього створили спеціальні групи бойовиків – «п’ятірки». Зенон Коссак організував Дрогобицьку «п’ятірку», до якої належали бойовики: студенти Л. Крисько («Крис») з Унятич. М. Гнатів («Залізняк»), робітники Д.Данилишин, В. Білас з Трускавця та «Оса».

Члени цієї п’ятірки проживали в різних населених пунктах Дрогобиччини й організаційно належали до різних місцевих Національно-визвольна війна осередків, лише для виконання бойових завдань створили одну окрему групу. Це допомагало ще більше законспірувати бойовиків. Провідник боївки Лев Крисько навчався в Данціґу і лише під час канікул перебував у Дрогобичі, або приїздив спеціально для проведення акцій. Тому він був мало відомий поліції, а також місцевим членам ОУН.

У липні 1930 р. на Дрогобиччині, як і у всій Західній Україні, розпочалася хвиля підпалів, експропріаційних актів. 31 липня 1931 р. дрогобицькі бойовики здійснили успішний напад на польський «Банк Людовий» в Бориславі, забравши понад 20 тис. польських злотих, а 9 серпня 1930 р. – на поштовий транспорт у Трускавці. 24 серпня 1930р. вони знищили поліцейського агента Якуба Національно-визвольна війна Буксу. 29 серпня 1930 р. Василь Білас, Дмитро Данилишин за допомогою Михайла Гнатіва, Миколи Мотики та Олександра Бунія застрелили в Трускавці під час відпочинку польського політичного діяча, одного із керівників Безпартійного блоку співпраці з урядом, депутата сейму Тадеуша Голуфка.



Щоб розправитися з національно-визвольним рухом, польська влада розпочала «пацифікацію» (умиротворення). Великі поліцейські та кавалерійські підрозділи 25 і 26 вересня 1930 р. увірвались у міста й села Дрогобиччини, і розпочали жорстоку розправу над українським населенням, зокрема над учасниками національно-визвольної боротьби.

Арештованих за заздалегідь складеним списком найчастіше збирали у громадських приміщеннях. Тут командир загону призначав кожному 25-30, а часто і більше ударів. Жертву не раз доводили до втрати Національно-визвольна війна притомності або й каліцтва. Часто фізичні покарання доповнювали моральним приниженням – за кожним десятим нагаєм жертву змушували лаяти Україну або співати польський державний гімн тощо.

Було закрито українську приватну гімназію в Дрогобичі, заарештовано її директора В. Кузьмовича, вчителів. Було заборонено діяльність Пласту, заарештовано його керівництво. Поліція обшукувала всіх людей у Дрогобичі, а підозрілих заарештовувала.

Серед авторитетних і впливових політичних організацій на Дрогобиччині було Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО). За суттю це був широкий національний рух без точного реєстру членів, без внесків, але з певною партійною дисципліною. УНДО стало найбільш масовою політичною силою у Східній Галичині. Під впливом УНДО Національно-визвольна війна перебували економічні,

культурно-освітні, спортивні спілки. Один лише Ревізійний союз українських кооперативів у 1934 р. об’єднував 448 тис. чоловік. Переважаючим був вплив УНДО також у товариствах «Просвіта», «Рідна школа», «Союз українок», «Сокіл», «Луг».

Особливістю національно-визвольної війни на Дрогобиччині, як і у всій Західній Україні, було те, що тут тісно перепліталися національні й соціальні мотиви. В умовах колонізаційної та асиміляторської політики щодо українського населення соціальна і національна боротьба взаємозумовлюва-лися. Вирішення своїх соціально-економічних і культурних проблем українське населення пов’язувало, перш за все, із здобуттям соборної незалежної Української держави. Інонаціональний характер панівних верств надавав навіть чисто соціальним виступам національне спрямування Національно-визвольна війна.

На Дрогобиччині регулярно відбувалися масові маніфестації на честь дат, пов’язаних з іменами Т. Шевченка, І. Франка, І. Мазепи, героїв Крут, Січових Стрільців, тощо. Лише в лютому 1931 – вересні 1932 рр. на Дрогобиччині відбулося 111 зборів, мітингів, демонстрацій. Зокрема, в дні Зелених свят повсюди на стрілецьких могилах відправила панахиди.

Як свідчать факти, Дрогобич навіть у міжвоєнний період став ареною гострої національно-визвольної боротьби. Вона розхитувала окупаційний режим і наближала визволення українського народу, а згодом виникнення Української держави.

2. Місто і його населення7

Дрогобич міжвоєнного періоду був типовим містом українсько-польського пограниччя, з майже обов’язковими для того часу кількома національними громадами, які визначали своєрідність Національно-визвольна війна усіх сфер суспільного життя.

На прикладі Дрогобича добре простежується процес урбанізації як цілого суспільства, так і його окремих етнічних одиниць. Зокрема, доволі яскраво виділяється великий відсоток урбанізації польського та єврейського населення, тоді як українці фактично виключались з активної участі у цьому процесі. Водночас можна виділити факт великої динамічності української інтелігенції, яка своєю працею створювала передумови для активного життя в місті українського населення в різних сферах.

Місцевому суспільству було притаманне польсько-українське протистояння що проявлялося, насамперед, у боротьбі за власну самоідентифікацію, власну мову, школу, а також у політичній боротьбі, яка іноді призводила до трагічних наслідків. Польські історики заперечують односторонній Національно-визвольна війна тиск польської влади та оскаржують героїчні подвиги українців в обороні своєї культури та нації. При цьому вони забувають про постійні репресії польської влади щодо українців. Таким чином, міжнаціональні стосунки в цей період були достатньо складними і напруженими.

Дрогобицький повіт, порівняно з іншими повітам Львівського воєводства посідав друге місце за площею, охоплюючи близько 150 кв. км. За 20 років (від 1921 по 1939) населення міста зросло більш ніж на 10 тис. чол.

РОЗДІЛ 2.8


documentatqiiir.html
documentatqipsz.html
documentatqixdh.html
documentatqjenp.html
documentatqjlxx.html
Документ Національно-визвольна війна